Алина Голубенко
о себе

Гогольфест

Як кажуть, коли вперше дивишся оперу, вона або подобається, або залишить Вас байдужими на все життя. Це можна застосувати і до сучасного мистецтва, яке не всім до смаку.

На цих митців часто кажуть божевільні. Проте в своїй “божевільності” вони – геніальні. Вони бачать у звичному те, чого не помічаємо ми. І через прості, відомі нам предмети, показують глибину проблеми.

Побачене на фестивалі “Гогольфест” надихає на переосмислення. З 5 по 12 вересня кіностудія ім. Довженко надала можливість митцям реалізувати свої задуми прямо на своїй території. Головна відмінність цьогорічної програми “Гогольфест” від трьох попередніх у тому, що “готові” роботи не виставляють. Художники створюють все під час фестивалю. Охочі, таким чином, можуть відчути вібрацію художньої думки, що саме відчував художник у процесі роботи над своїм шедевром.

“Практика створення або ж трансформації витворів мистецтва під конкретний простір є унікальною, тим більше, що всі оригінальні роботи, які тут зібрані, доступні тільки протягом дев’яти фестивальних днів. І це дуже цінний досвід, саме тому, що він щойно створений і недовговічний”, – каже Катерина Бочавар, архітектор виставкового простору, куратор візуальної програми.

Фестиваль об’єднав в єдиному просторі сучасний живопис та інсталяцію, аудіовізуальні мистецтва, електроакустичну й академічну музику, театр. Гості можуть також навчитися сучасному танцю, відвідати літературні проекти, тренінги, семінари та майстер-класи.

Мене найбільше захопила інсталяція та сквоти. Мов гачком, підципив цей термін мій інтерес. Сквоттинг – це самовільне заселення покинутого чи незайнятого приміщення людьми (сквоттерами), які не є його юридичними власниками або орендаторами. Використовують захоплене майно цілеспрямовано – як творчі майстерні. Просто і зрозуміло про це розповів людина-легенда Олександр Петлюра. Ще з 80-х він є організатором і куратором найвидовищних некомерційних фестивалів, допомагає починаючим художникам.

Я була на відкритті фестивалю, і бачила на власні очі процес створення майстром його нового витвору. Використовував він все, що було під рукою, а саме – курячі екскременти, вугілля та вологу ганчірку, яка допомагала у створенні необхідних ліній майбутнього портрету чарівної оголеної леді. У кімнаті-майстерні, де і живе художник, вільно розгулює півень. На столі навпроти ліжка стоїть стіл, на якому товста папка з вирізками з різних газет і журналів з усього світу розповідає про життя цього неповторного майстра.

Ще однією знахідкою для мене стала інсталяція Ганни Сорокової. Уявіть собі білу кімнату, зовсім трішки мебльовану. Це ті меблі, що були знайдені саме в цьому приміщенні. На тумбочках, підвіконнях, стільцях лежить трава. Як тільки я зайшла в цю кімнату, одразу спало на думку, що задум пов’язаний з ідеєю життя та смерті. Що ж, дещо вгадала. Покинутий будинок, меблі все ще зберігають енергетику людини. З часом природа заволодіє і будинком, і тими речами, які в ньому знаходяться. І все знову оживе. Головна ідея – поєднання людського і природного, смерті та життя.

З рівноваги вивела мене лабораторія Ганни Недуди. Повністю темна кімната. Неприємних запах. Незрозумілі предмети. Пригнічуюча атмосфера. Єдине, що привернуло увагу, – це білий квадрат на стіні, як своєрідний контраст. І в цьому щось-таки є.

На вулиці теж було на що дивитися, а потім і розмірковувати. Алея. На деревах висять певним чином повітряні кульки. Невеличкі. Від кожної з них іде трубочка, через яку поступає повітря від компресора. І за допомогою звуку створюється відчуття, що відбувається вдих і видих. “Дерева, що дихають”, так хочеться назвати роботу Ганни Франц.

Усі роботи цікаві, індивідуальні. Вони несуть спільну думку – певний виклик сучасному суспільству.